Оригинальные предметы

Как сделать свое жилище еще более уютным и непохожим на другие квартиры и дома?

Ответ прост: завести неординарные, экзотические предметы интерьера, которые подчеркнут ваш вкус и преобразят каждый уголок дома.

Посетив наш интернет-магазин, вы удивитесь многообразию красивых и стильных вещей (абажуров, статуэток, ковриков, ваз и панно) и оригинальной мебели из ротанга (стульев, пуфиков, диванов, этажерок, столиков, ширм, комодов, уютных кресел, сундуков и даже домиков для кошек!).

Все предметы интерьера, которые мы можем вам предложить, выполнены в колониальном стиле. Он возник и сформировался во времена великих географических открытий: когда ведущие европейские государства завоевывали Новый свет и создавали обширные колонии.

Гармоничное сочетание европейских и туземных черт – вот основные признаки колониального стиля. Завоеватели, строившие свои города на новых землях, придерживались канонов европейской архитектуры.

Вільний вітер Алтин-Емель

На території сучасного Казахстану кінь Пржевальського зникла з дикої природи більш століття назад На території сучасного Казахстану кінь Пржевальського зникла з дикої природи більш століття назад   На поверхні грунту на ділянках пасіння були виходи солонців, що виділялися білуватим кольором, саме їх і розривали і частково поїдали жеребці, мабуть, для усунення накопичився дефіциту мінеральних солей в організмі

На поверхні грунту на ділянках пасіння були виходи солонців, що виділялися білуватим кольором, саме їх і розривали і частково поїдали жеребці, мабуть, для усунення накопичився дефіциту мінеральних солей в організмі. Фото: Алтаю Жатканбаева.

Вважається, що багато порід домашніх тварин були виведені в ході історії розвитку людства з приручених людьми диких звірів: це собаки і кішки, кози і вівці, корови, осли і коні. Але виявився можливим і зворотний процес - відомі випадки різкого здичавіння собак, кішок і навіть домашніх коней.

Пригадую першу свою зустріч з «казахстанськими мустангами», так казахи-скотарі називають безповоротно пішли в дику природу і за кілька поколінь сильно здичавілих коней. Ще на початку 1980-х рр. в одній з перших моїх експедицій в пустелі Південного Прибалхашья, трясучись весь день в експедиційному ГАЗі-66 по численним тут автомобільним коліях, прокладеним між самотніми покинутими чабанську стойбищами і колодязями, помітили невелику групу коней. Це було в районі старих сухих русел Шет-Баканас, там, де кілька століть тому були справжні водно-болотні угіддя. Річка Або, розбиваючись на численні протоки і сильно Меандріруя перед впаданням в озеро Балхаш, пішла майже на 100 км на захід і заново сформувала сучасну дельту. А там, звідки пішла річка, залишилася поросла саксаулом безводна пустеля.

Табун не підпустити до себе близько, коні зірвалися в галоп, і вже через кілька секунд виднівся лише невеликий запорошений шлейф, який піднімався з-під копит мустангів. Вже потім знайомий зоолог з Баканасского загону Талдикорганской протичумної станції розповідав, що «Чумар» ніколи не відчували дефіциту м'яса в своєму польовому харчуванні. У радянські часи для роботи загону один, а то й два вертольоти Мі-2 використовувалися по 2-3 місяці на рік. «Як закінчувалася в провіант конина, так - в вертоліт і на Шет-Баканас, а звідти майже ніколи не поверталися без здобутих на сухих руслах одного-двох мустангів ...»

Мені ж хотілося представити себе в ті не такі вже й далекі часи, коли тут зустрічалися «казахстанські мустанги», а справжні дикі коні.

НІМЕЦЬКІ жеребця ДЛЯ КАЗАХСТАНУ

Однією з них є кінь Пржевальського - дикий біологічний вид, що дожив до наших днів, більшість особин якого знаходяться або в зоопарках, або ж в напіввільних умовах утримання. Кінь Пржевальського - тварина, яку включено до Червоного списку Всесвітнього союзу охорони природи в категорію видів, що знаходяться в критичній ситуації для виживання (IUCN 2011.1). Воно зникло не тільки в дикій природі Казахстану, але до 70-их рр. двадцятого століття і в останній точці свого природного ареалу. У списку представників дикої фауни Казахстану вид досі не значиться.

Чисельність дикої коні успішно росла в українській Асканії-Нова, а у вільних (по-справжньому диких) умовах вона зараз - завдяки роботам по відновленню - мешкає на невеликих плато в Монголії. До недавнього часу її вважали праматір'ю домашніх порід коней, але сучасні генетичні дослідження дають серйозні підстави оскаржувати цю наукову позицію. Проте багато що містяться в зоопарках представники цього рідкісного виду копитних виявилися імпринтовані на людину істотами, тобто сприймають його як свого батька. Таке відбувалося, перш за все, у лошат, вигодуваних молоком з пляшки з соскою працівниками зоосадів.

Образно кажучи, на прикладі окремих індивідуумів стався надзвичайно швидкий процес одомашнення деяких екземплярів коні Пржевальського.

На території сучасного Казахстану, дев'ятої по площі країни в світі, кінь Пржевальського зникла з дикої природи більш століття назад. Однак прицільні вишукування по поверненню цього виду в казахстанську природу велися ще з другої половини 20-го століття, в тому числі і під егідою Всесоюзного науково-дослідного інституту охорони природи і заповідної справи, Казахського інституту зоології та Главохоти Казахської РСР. І ще в ті часи свого роду спонсорами цього можливого підприємства викликалися бути іноземні інвестори в особі західних товстосумів з Голландії та Німеччини. Вони всерйоз і не за дорученням глав своїх держав були спантеличені абсолютно збитковою справою по відновленню дикого звіра в природі інших країн, а зовсім не отриманням надприбутків.

Однак мрії іноземних природолюбів і професіоналів з Науково-дослідного інституту і їх казахстанських колег вдалося здійснитися лише в новому миллениуме. З метою поступової реінтродукції в казахстанську природу і насамперед на територію державного національного природного парку Алтин-Емель (Алма-Атинська область) в 2003 і 2008 рр. з Німеччини (зоопарк р Мюнхена) було завезено 14 особин коня Пржевальського (Equus ferus przewalskii Polyakov, 1881), 8 і 6, відповідно по роках. Здійснення такого експерименту в Казахстані вперше виявилося можливим лише завдяки зусиллям і тільки за рахунок фінансових коштів німецьких партнерів проекту, а й, звичайно ж, при безкорисливому сприяння Комітету лісового та мисливського господарства (Клох) міністерства сільського господарства республіки. З незрозумілих причин наукові підходи і всебічне вивчення складається кінської ситуації активно не проявилися. І взагалі будь-яким чином позиціонувати свої бачення на хід реіндродукціі виду всім казахстанським зоологам, які прагнули брати участь в цьому процесі, не вдалося.

Мені не раз хотілося поспостерігати за цими тваринами в Алтин-Емель, але кожен раз натикався на нездоланний бар'єр, «залізно» поставлений колишнім керівництвом парку. На початку вересня 2008 р приїхавши в черговий раз в його адміністрацію, в сел. Басші, застав в розхристаному кабінеті колишнього гендиректора, який сидів перед відкритим сейфом і перераховується величезні стоси казахстанських грошових банкнот найбільшим існуючим номіналом по 10, 5, 2 і 1 тисячі тенге (10 000 тенге - $ 69). Не перестаючи вважати, директор повідомив, що за перегляд коней протягом двох днів треба заплатити 145 000 тенге, а за одноразове відвідання - 65 000! Для порівняння: місячна зарплата середньостатистичного казахстанського зоолога становила близько 30 000 тенге. Пущать ж до них просто так всіх бажаючих зоологів це тільки зайвий пристріт, через якого коня стали вмирати, і ця інформація вже просочилася в пресу, уклав директор. Подумалося, ось адже який турботливий. А велику готівку з сейфа, мабуть, перераховує, щоб по максимуму її вкласти для посилення охорони природи в довіреному йому національному парку.

ТРУДНОЩІ ЕКСПЕРИМЕНТУ

Але і моєї зоологічної мрії вдалося нарешті здійснитися. Казахстанський Клох не без праці ухвалив соломонове рішення, відправивши відпочивати по заслугах колишнього директора. У жовтні та листопаді 2010 року та липні 2011 р, вже за сприяння і доброї волі нового керівника ДНВП Алтин-Емель Калика Баяділова, вдалося провести ряд спостережень з вивчення деяких біоекологічних аспектів цього реінтродуціруемого з 2003 р в дику природу Казахстану копитного тварини.

У другій половині 2010 р в парку перебувало 9 особин (7 самців і дві самки). В досліджені нами періоди обидві статевозрілі кобили (Шанті і Ворожка) і домінантний (протягом 2010 року) 9-річний самець Балу через превалювання за чисельністю самців і надзвичайно агресивної поведінки в табуні цього гаремного жеребця перебували на додатковій перетримці в невеликих загончіках- стійлах (ізольовано дві самки від самця) на кордоні Шиган.

До 4 жовтня 2010 р 6 самців (Фухур, Сем, Голан, Кулагер, Тарлан, Тайбурул) знаходилися в невеликому штучному (зробленому з жердин, гілок і сучків місцевих дерев і чагарників) вольєрі з підведеною в нього проточною джерельною водою в районі урочища Кольбастау на однойменному кордоні, який з середини 2010 р залишався без проживає в ньому інспектора парку. Рано вранці 4 жовтня самці, частково зруйнувавши в одному місці верхню частину огорожі і перескочивши через неї, пішли в навколишнє напівпустелю. У жовтні та всю першу декаду листопада 2010 року вони ще трималася загальним табуном майже при щоденному контролі з боку інспектора Оміржана Куандикова, що приїжджав на мотоциклі з сусіднього в 6-ти км кордону Киши Калкан.

Ознак агресії в групі між 6 самцями спочатку не спостерігалося. Очевидно, що відсутність кобил в групі самців було першопричиною відсутності вираженої агресії між ними в перший час, коли вони знову опинилися на волі.

При обстеженні урочищ Кольбастау і Байпакшій 5 жовтня 2010 року група з 6 самців трималася в 2-2,5 км на північний захід від вольєра, в якому вони містилися. Імпринтовані на людину самець Фухур, побачивши з 250-300 м відповідного інспектора парку, щодня приїжджав і годував цю групу в загоні, сам підійшов впритул до нього, явно з метою випросити ласощі. Підживлення солодким на той момент ще зберігалася в парку і як умовний рефлекс була закріплена особливо у особин, вирощених в німецькому зоопарку. Група з 6 самців після підгодовування цукерками початку пастися, в основному пощипуючи низькорослий очерет. Кожна особина, час від часу розриваючи різцями і губами поверхневий шар грунту, поїдала її шматочки разом з кристалізуватися мінералами і дуже дрібними камінчиками. При відвідуванні національного парку 9-10 і 12-14 жовтня 2010 року група з 6 самців продовжувала триматися разом в районі урочищ Байпакшій, Кольбастау, Узунтал. За повідомленням О. Куандикова, вони, починаючи з 4-го жовтня, максимально віддалялися на 3-5 км від кордону Кольбастау.

За повідомленням О. Куандикова, статевозрілі самці Фухур, Сем, а іноді і Голан з кінця жовтня і першої декади листопада 2010 року стали відокремлюватися від групи, кілька разів йдучи далеко від неї в сторону вільно пасеться домашньої худоби (переважно коней) в передгір'ях південно -західних відрогів Жонгарского Алатау (Матай і Алтинемель). Спостерігаючи за такою поведінкою, інспектор на мотоциклі приганяв цих самців до залишків групи. Надалі О. Куандикова перевели на віддалений кордон. І врешті-решт залишався якийсь час безконтрольним жеребець Фухур, пішовши за домашніми кіньми (район кордонів Матай і Жуз Асу), намагався приєднатися до одного з табунців, де були кобили. Він багато разів вступав в сутички з домашніми кіньми, але він так і не зміг відбити собі самок і сформувати свій гаремний табун, так як постійно перемикав свою увагу з однієї групи на іншу. Фухур продовжував залишатися ізольованим і сильно вразливим від вовків, в результаті ставши їх здобиччю в парку в лютому 2011 року.

У попередні роки також неодноразово спостерігалося примикання самців коні Пржевальського до табунців домашніх коней, наявних на території національного парку Алтин-Емель.

Треба відзначити, що самці коні Пржевальського, незважаючи на свої цілком скромні розміри, поступаються в більшості випадків домашнім коням, майже кожен раз могли превалювати над домашніми кіньми, часто за рахунок сильних укусів за ноги і різні ділянки тіла. До таких же прийомам дикі жеребці часто вдавалися при контактах з домашніми кобили. У національному парку за ці роки неодноразово траплялося, коли такі кобили через їх укусів ставали інвалідами з пошкодженими ногами.

У національному парку за ці роки неодноразово траплялося, коли такі кобили через їх укусів ставали інвалідами з пошкодженими ногами

Фото: SHUTTERSTOCK.

Статевозрілий жеребець Сем пішов за межі парку на північ і, захоплюючись слідом за стадами худоби, перевалив через гірський відріг Алтин-Емель і в травні 2011 р швидше за все став незаконним видобутком браконьєрів. Статус нового гаремного жеребця завоював Голан і виглядав росли і сильніше яка досягла 10-річного віку і почав старіти Балу, який був вигнаний їм із решти групи.

Таким чином, на сьогоднішній стадії експерименту по реінтродукції коня Пржевальського в дику природу Казахстану (на 26 липня 2011 року) з урахуванням народжених і привезених в нацпарк Алтин-Емель 14 особин залишилося всього 7: дві кобили і п'ять жеребців. Чотири залишилися на волі особин (Голан, Шанті, Ворожка і Тайбурул) трималися одним табуном в районі урочищ Шетбастау, Минбулак, Кольбастау, Байпакшій і Узунтал. Два молодих жеребця (Кулагер і Тарлан) містилися разом в одному, а старий Балу в сусідньому загоні-стійлі на кордоні Шиган. У 2009-2011 рр. приплоду ні в однієї з кобил не виявилося. Разом з тим в липні 2011 р при візуальних спостереженнях і подальшого вивчення фотознімків одна з кобил виглядала вагітною на початковій стадії, що дає надію на поповнення табуна.

ЧИ Є НАДІЯ?

З огляду на отримані за 8 років перше, далеко не обнадійливих результатів експерименту по реінтродукції виду, в найближчій перспективі, можливо, буде ставитися питання про переселення решти в цьому парку особин на інші ділянки території Казахстану, в тому числі і за межі Алма-Атинській області, з пошуком місць, де кількість вільно пасуться домашніх коней менше, ніж в ДНВП Алтин-Емель. Хоча в дев'ятій по площі країні світу таких ізольованих місць практично немає. Тим більше, треба враховувати, що навіть, навпаки, домашні коні, які пасуться біля віддалених казахських аулів, можуть безповоротно йти за десятки і навіть сотні кілометрів в дику природу і, вироджуючись, ставати «казахстанськими мустангами». І жодна розсудлива дослідник не зможе гарантувати, що контакти диких коней (Пржевальського) і домашніх не зможуть повторюватися зі зростаючою частотою, що, так чи інакше, приведе до потужної гібридизації, яка, врешті-решт, не дозволить зберегтися «чистоті» лінії завезених в Казахстан коней.

Чи зможе здичавіти дикий кінь з благополучних зоопарків Західної Європи в дикій природі Казахстану, питання далеко не риторичне.

Але, як то кажуть, час покаже, і експеримент по поверненню в природу дикого коня триває, поки на території Алтин-Емель, але вже за нового керівництва і умов, що змінилися менеджменті в національному парку. І є надія, що кінь Пржевальського стане не просто рекламним щитом, а справжнім досягненням в природоохоронній стратегії і тактиці Республіки Казахстан.

Алтай Жатканбаев 7 листопада 2011 о 08:20

ЧИ Є НАДІЯ?
Интерьер

Резная или ротанговая мебель, деревянные или плетеные ширмы, маски, сундуки, корзины, расписные коврики и статуэтки: все это и по сей день напоминает нам о временах колоний и глобальных завоеваний.

Основные признаки современной колониальной мебели и аксессуаров:

- экологичность (как правило, все они сделаны вручную из природных материалов: дерева, бамбука, ротанга, тростника, глины, растительных волокон, керамики и т.п.);

- декоративность (благодаря своему экзотичному внешнему виду и натуральным расцветкам, они прекрасно впишутся практически в любой интерьер).

В интернет-магазине Birma вы можете выбрать и купить предметы интерьера, сделанные руками потомственных мастеров из Бирмы. Все вещи, которые мы предлагаем вашему вниманию, могут не только украсить ваше жилище, но и стать необычным, запоминающимся подарком вашим друзьям и близким.

Однако, в быт им приходилось привносить туземные правила и предметы интерьера, оправданные особенностями климата.

Экзотические вещи становились привычными для колонистов, а колониальный стиль входил в моду и в самой Европе, которая получала туземные сувениры с кораблями, регулярно приходящими из колоний.